Аптечка на море для ребенка



Ann on November 17, 2012 in Библиотека. Библиотека для своих родителей. Что читать

Зима найхолодніша пора року, але все одно дуже цікава та радостна. Коли, як не зимою можна покататися на санчатах, ковзанах, зліпити снігову бабу, погратися в сніжки. А ввечері, сидячи біля вікна, можна довго дивитися як падають білі пухнасті сніжинки.

В дитячих садочках та школах зимі також приділяють багато уваги. Діти готують різні роботи, малюнки на зимову тему, а найголовніше розказують вірші. Саме для цього ми підготували добірку віршів про зиму, яка допоможе вам вибрати той, який найбільше подобається та підходить вашій дитині за віком.

Вірші для школярів ви имеете возможность знайти тут .

Біла скатертина впала біля тину.
Загорнулась в хустку, як маля, хатина.
За ніч нічого не впізнати:
Пухнастий тин, пухнаста хата!

Сніг вкриває всі шляхи,
Йому раді дітлахи,
Чується радостей сміх,
Ой, який пухнастий сніг!
Треба гору збудувати,
Покататися встигати,
Цілий сутки така турбота -
У малят кипить робота.

Котик вибіг за ворота,
А на вулиці — зима!
Білий сніг і білий котик –
І кота немов нема!
Лиш на кінчику хвоста
Видно плямку у кота.

Голуби злетілися біленьки,
Мабуть хтось їм хліба накришив, -
То вночі пройшов сніжок легенький
І усе довкіл запорошив.
Не спурхне сніжок цей светло синий,
Як весінне сонце припече,
Він струмком зівється між горбами
І в далеке море утече.

* * *
Я зими дитинка, Красуня Сніжинка.
Морозець — то мій татусь,
Дід Холод — то мій дідусь.
Колисала мене Віхола,
А Зима на щічки дихала.
І тому така я гожа,
На Матінку-Зиму схожа.

Цвіте, горить, красується
Ялинка лісова.

Стрибає сірий заїнько
І пісеньку співа:
- Ялинка, ялинка
У лісі росла,
Ти щастя і радість
Усім принесла.

Спить під листям їжачок,
Під камінчиком – жучок,
Дідусь – під кожухом,
Зайчик вкрився вухом.
Вже зима в дорозі
На скріпучім возі.

* * *
Ми кожный покровіжинки, наша мама – це зима,
А Холод – наш рідний батько,
В світі кращого нема!
Він малює сріблом вікна,
Самоцвіти роздає,
І до танцю нам, снижинкам,
Він на вітрі виграє!

Зимонько, голубонько
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По какое количествоїм сніжку.
Всім румяниш личенька
Ти о цій порі
І ладнаєшь ковзанки
В нашому дворі.

Сіє, віє, завіва
Снігом завірюха,
А у зайчика, хоч плач.
Дуже змерзли вуха.
Він і валянки узув,
І вдягнув кожуха,
А з-під шапки, ну, хоч плач.
Виглядають вуха.
— І чого ти зажуривсь? —
Цокотять синички.
— Ти б собі вдягнув на вуха
Теплі рукавички!

Усі дерева в інеї —
У білому, у синьому.
Ростуть димки над хатами
Стовпцями волохатими.
Гілки похитує вітерець,
Снігур сніжок покльовує,
А Морозенко-пустунець
Нам вікна розмальовує.

Що за шумір?
Що за гра?
Лівыпивать бабу
Дітвора.
Ой, у баби
Горб на спині
І ломака
Он яка!
Ніс у баби
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!
Ой же, баба снігова,
Біла в баби голова.

Засоромилася Осікожный покров,
Що все листя скинула.
Їй Зима пухову хустку
На плечі накинула.
Глянь – у хусточці вона
Вже не Осінь, а Зима…

Негромко, негромко сніг іде,
Білий сніг, лапатий:
Ми у двір скоріш підем,
Візьмемо лопати.

Ми прокинем зранку
Стежку біля ґанку,
Вийде мама з хати
І почне питати:
— Хто ж це так доріжку
Вміє прокидати?

Погляньте, погляньте, яка благодать!
Дивіться ж: метелики з неба летять!
Квітки повмирали усюди надворі,
Морозець малює на шибках узори…

Картиной гарною стане віконце,
Як трошки поблискає золотом сонце.
Погляньте, погляньте, яка благодать!
Метелики з неба летять і летять!

Ходить Холод надворі
По широкій оборі,
Ще й по горах – дібровах –
У чоботях пухових.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Ходить-бродить у шубі,
Біла шапка на чубі.
Ходить лютий, сердитий,
Хоче когось вкусити.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

Вранці біля хати
Малесенькі сліди —
Зайчатко вухате
Приходило сюди.
Стояло біля хати,
Ступило на поріг –
Хотіло нам сказати,
Що випав перший сніг.

Стала зима вже на ноги,
Там, де шуміли луги,
Там, де курились дороги, -
Знов забіліли сніги.
Сніг на кущах верболозу,
Снігом укриті хати…
Як тепер Діду Морозу
Наше сіло віднайти?
Вранці до гаю стежинку
Нам протоптати довелось,
Щоб і до нас на ялинку
Теж завітав Дід Холод!

Йшов сніжок на торжок
Продавати кожушок.
Кіт приобретя того кожуха,
Загорнувсь по самі вуха.

Як забіг у нім до хати,
Хутро стало розтавати.
Сів Воркотик за мішком
Та й умився кожушком.

Хмура осінь наступила,
Лист зелений пожовтила.
Світанкової пори
Діна данный момент Холод зійшов з гори.
На городі біля тину
Заморозив капустину.
Гей, Морозе, не лютуй
Та капусти нам не псуй!
Скоро сніг уже впаде,
В полі травку замете.
Прибіжать мелокі зайчата, -
Чим їх будем пригощати.

Мов хазяєчка хороша,
Побілила все пороша.
Любо глянути довкола —
Білі луки, ліс і поле!

Навіть зайчик між снігів
До краплиночки збілів.
Всі радіють: Ну й хороша
Ця хазяєчка пороша!

Йде зима, красуня мила.
В неї сукня сніжно-біла,
Черевички з кришталю –
Дуже зимоньку обожаю!
Йде в засніженім уборі,
Очі сяють, наче зорі.

Щоб своє побачить личко,
Дзеркало зробила з річки.
Білі коси розпустила,
Землю лагідно укрила –
Хай спочине до весни
І чарівні бачить сни.

Сніжинки зранку вже кружляють,
Одна одній промовляють:
- Ми сьогодні загадкові,
Сяєм, ніби іграшкові.

Прикрашала нас сама
Красуня Матінка-зима.
З нею Рік Новий крокує,
Свято й радість всім дарує.

Дорога біла стелеться,
І краю їй нема.
Сніжок мете. Метелиця.
Прийшла до нас зима.

Льодком тоненьким скована,
Спинилася ріка.
Повита негромким сном вона,
Весняних днів чека.

І ліс дріма. Безлистною
Верхівкою поник.
Над ним пісні висвистує
Лиш вітер-сніговик.

Ось зима вже землю вкрила,
До себе в гості запросила
Завірюху й заметіль,
Вони злетілись звідусіль,
І холод не запізнився -
Іще звечора зявився,
І всі добре знаєм ми:
Це справжні друзі у зими.

Через поле, через ліс,
З пагорбка в долинку
Подарунки зайчик віз
Діткам на ялинку.

Аптечка на море для ребенка

Їхав навіть уночі,
Не боявсь нічого,
Бо летіли два сичі
Попереду нього.

І освітлювали путь
Очі їх — вуглинки.
Подарунки привезуть
Вчасно на ялинку.

Холод з зимою посварились:
- Ми з тобою забарились!.
І мерщій вже працювати -
Землю снігом укривати.
Вкрили поле, ліс, садок,
Для ковзанів тут є льодок
І горбки є для санчат -
Всі розваги для малят.

Сипле, сипле сніг,
Криє переліг;
Білим килимом лягає
Аж під наш поріг.

Легкий білий пух,
Наче той кожух,
Криє землю, щоб не знала
Стужі й завірюх.

Тишина кругом.
Дремли спокійним сном,
Заки збудешся весною
З рутяним вінком.

Аптечка на море для ребенка

Цілу ніч холод малює,
Візерунками дивує,
Ніби казку розказав,
Тут її намалював
І природа милувалась,
Тут вночі, мов диво сталось.
Яскраво ж так малюнки сяють,
Він чарівник, всі добре знають.

Летять, летять сніжинки
На поле, ліс і сад,
Радостей свій таночок
Танцює кожный покровігопад.
Надворі – лютий мороз,
Тепла в далеком прошлом нема.

Заліз в копичку зайчик
І солодко дріма.
Мете хвостом лисичка
Сніжок біля сосни.
В барлозі спить ведмедик,
Солодкі бачить сни.

Вітер віє звідусіль
І кружляє заметіль,
Білим снігом все вкриває,
Під кожен кущик заглядає,
Засипає всі шляхи,
Сховались звірі і птахи,
А вона сильніш кружляє,
Свої пісеньки співає.

Є абетка снігова,
А сліди – її слова.
Заєць слід кладе шнурочком:
Риска — в ряд,
І риска — збоку.
Хто рядочок рівно вишив?
Це пробігла щойно миша.

Рись взуває в капці лапки —
Має слід чотири крапки.
Лось пішов на водопій,
Слід його серед полів —
Наче слід від ковзанів.

Зима кружляє і сміється,
Вітерець за нею вється,
Сніг, мов хутро, розвіває,
Білі крила розправляє.
Вкриті килимом всі стежки,
Бурульки сяють, мов сережки,
І зима, як справжня птиця,
В білій казці чарівниця.

Наловила я сніжинок
І біжу до хати.
Які білі та пухнасті —
Мамі ж показати.

— Відчиніть скоріше двері, —
Радостно гукаю. —
Відгадайте, будьте ласка,
Що ось тут я маю.

Мама радо усміхнулась:
— Що в тій рукавичці?
Дуже легко відгадати —
Крапелька водиці.

Сніговик для сніговички
Сплів із снігу рукавички.
Попросила сніговичка:
— Подаруй ще й черевички
Із бурульок крижаних,
Буду ковзати у них.

Дей поділись заметілі
Із морозами й вітрами,
Лиш тумани сніжно-білі
Ходять-бродять вечорами.

Понад лугом, понад ланом,
Біля тину, біля хати
А ялинка за туманом –
Як ведмедик волохатий.

Ніби вибігла із гаю
Й зупинилась на узгірї –
І чекає-виглядає,
Чи не йдуть за нею звірі.

Просить мишка у ялинки:
— Дай мені свої хвоїнки,
Дай гостреньких колючок,
Буду я, мов їжачок.
Як зустріне кіт мене,
Геть від страху дремене.

Зимонько-снігурочко,
Наша білогрудочко,
Не верти хвостом,
А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком!
Ми повибігаємо,
Снігу накачаємо
Купу за садком,
Бабу громадную,
Уночі страшенную,
Зліпимо гуртом.
Зробим очі чорнії,
Рот і ніс червонії –
Буде, як мара!
Сутки і ніч стоятиме
З нашого двора.
Гляне ясне сонечко
В весняне віконечко –
Бабу припече,
Де й холод той дінеться,
Геть від баби кинеться,
З ляку утече!

Білі метелики,
Ніжні метелики
З неба летять.

Білим метеликам.
Ніжним метеликам
Ніде сідать.

Поле з ярочками,
Луки з гайочками,
Хутір з селом.

Все ними вкрилося,
Все застелилося
Білим рядном.

Білі метелики,
Ніжні метелики
Впали й лежать.

Бісветло синий светло синий,
светло синийіжним метеликам
Вже не літать.

Аптечка на море для ребенка

Падав светло синийісветло синий,
Падав светло синийіг –
Для усіх, усіх, усіх,
І дорослих і малих,
І вселих і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
Він тихцем сідав на ніс.
А роззяв, як на сміх,
Залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
І довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки –
Сніг сідав їм на усмішки
І сміявся з усіма:
- Ой, зима, зима, зима!

Пролітають біленьки сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?
 Вже здається, що на данный моментіби й спіймаю,
А відкрию долоню: нема!

Лиш водичка з долоні стікає.
Лиш водичка в долоні сама.
Каже мама здивовано доні:
- А чи знаєшь, чому це так є?
Бо у тебе тепленька лодоня,
А сніжок від тепла розтає.
І помислила доня хвилинку,
Рукавичку наділа свою.
- Мамо, каже, тепер я сніжинку
Вже напевно, напевно, зловлю!

— Мамо, мамо, ти поглянь,
Як надворі біло!
Скільки негромок метеликів
Раптом налетіло.

Ще для того чтобы не бувало!
Просто мене здивувало!
Щоб летіло, коливало
Й не прекращало!

— Ні, це просто йде сніжок,
Та такий лапатий,
Крильцями тріпоче він,
Білий, пелехатий.

Сипле, сипле, сипле сніг.
Мов метелики сріблисті,
Сніжинки біленькі, чисті
Негромко стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Негромко, легко і спроквола
Покриває все довкола,
Ні стежок, ані доріг
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Все присипав – доли, гори,
Вже ввесь світ – мов біле море,
Біле море без доріг.
Сипле, сипле, сипле сніг.

Із доріжки до доріжки
Полетіли влучні сніжки,
І почався білий бій,
Закрутився у сувій.
Закрутився, покотився,
Під горою зупинився.

Зверху сніг і знизу сніг,
І ніхто определить не міг,
Де чиї стирчали ніжки.
Ой, радостна гра у сніжки!

Морозом дихає зима.
Та, мабуть, змерзла вже й сама!
Бо закрутила білі
У танці заметілі.
Без рукавичок хуга
У руки змерзлі хука.
Прохає завірюха
Позичити кожуха.
І тільки дітвора
Кричить зимі: — Ура!

Біле місто, білі сквери
І трамваї, і таксі,
Білі міліціонери.
Білі діти — білі всі.
Це ж зима, холодна й біла,
Білим снігом землю вкрила.

Тоненькі сніжинки
На мене сідають,
Мене за ялинку,
Напевне, вважають.
Не знають сніжинки —
Смішинки тоненькі,
Що я — не ялинка,
А просто — Оленка!

Ми лівыпивали сніжну бабу,
Доки вечір наступив.
А вночі якийсь незграба
Шапку й вуса прилівыпивав.
Підійшов Омелько-дід,
Усміхнувся: Все як слід.
Шапка, вуса й борода,
Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте йдіте,
Мій портрет направляться діти!
Вмить зібрався цілий рід:
Справді, з баби вийшов дід!

Із гори біжить струмок,
А навстріч не зима
Крижаний несе замок,
Тільки ключика нема.
Зачиня струмок дверима —
Він собі біжить під ними,
Ще й приспівує струмок,
Повен сонячних думок.

Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку
На груші яблука червоні
Висять на самому вершку.
Та от підкрався кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова, —
Червоні яблука знялися
І — полетіли! Ну й дива!
Взяв олівець я із пенала
І записав в календарі:
Сьогодні вперше прилетіли
До нас у гості снігурі.

Зима така недобра,
Така скупа зима,
Бо снігу для хлопяток
У неї ще нема.

Послухай, чорна зимо,
Пора уже, пора:
Санчатам нашим сниться
Заснісупруга гора.

І лижі дуже хочуть
Побігти по лижні,
А діти марять лісом
У срібному вбранні.

І от одного ранку
Ми бачим у вікні:
Все біло, біло, біло,
Немовби уві сні.

Це сніг на білих лапах,
Нечутних і мяких,
Підкрався, наче кицька,
І біля хати ліг.

Лягла на землю біла тиша,
В новому році — все нове.
Снігами січень око тішить,
Але морозом вухо рве.
Вже поховались від морозу
Під кучугурами в садку,
Немов ведмеді у барлозі,
Кущі калини, кущ бузку.
Та як зелений острів літа,
Стоїть сосна за преступникітьми,
Хоч їй і сумно зеленіти
Одній у таборі зими.
Я протоптав по білій тиші
Рипучу стежку до сосни:
Удвох нам буде веселіше
Дозимувати до весни.

На деревах білий іній,
Кущ — мов білий їжачок,
На паркані, вчора синім,
Безліч білих голочок!
Навіть дідова руда побіліла борода.

Привіт, зимо!
Чекала я тебе.
Скажи, зимо,
Де ти блукала, де?
Літала вечорами
Холодними ярами,
Чи не втомилась ти?
А я тебе шукала,
А я тобі співала:
— Прийди, прийди, прийди.
Привіт, зимо!
Я знала, ти прийдеш.
Скажи, зимо,
Чи сніжною будеш?
Так хочеться ковзати
На лижах і санчатах
Там, де сніги, сніги.
Лиш стану біля річки,
Щоби зігріти щічки,
А ти кричиш: Біжи!
Привіт, зимо!
Не поспішай в світи.
Собі, зимо,
Дорогу замети.

Побачиш гарні квіти.
Зустрінеш тепле літо,
Все буде, як завжди.
А я тобі на свята
Пісень буду співати:
— Прийди, прийди, прийди.

Ой дарма-дарма.
Що тепла нема.
Це тому, це тому,
Що у нас зима.
Ми санчата візьмемо,
В двір кататись підемо.
Сніг-сніжок пухнастий,
Любимо тебе!

Дід Холод вусатий,
Подарунки де?
Біло стало, гарно стало
Надворі, надворі,
Прилетіли на калину
Снігурі, снігурі
Ой, як добре на санчатах
Нам із гірочки кататись!

Там, де поле, там, де луг,
Ходить завірюха,
Сипле сніг із рукавів
І морозить вуха.
Ой сніг, сніжок,
Біленький, лапатий,
Ти звідки до нас
Прийшов погуляти?
Щоки полумям горять,
Та біжать малята,
Щоб везти із гірки сміх
На своїх санчатах.
Ти, вітриську, зупинись,
Йди із нами гратись,
На санчатах цілий сутки
Будемо кататись.

Розгулялась завірюха –
Виє, стогне і свистить.
Затуля Оксанка вуха
І від страху аж тремтить.
- Ти не бійся, каже тато. –

Завірюха не страшна.
Це ж бо лижам і санчатам
Намітає сніг вона.
Кучугури встануть вранці
Будуть гірки дітворі
Скинуть ягоди Оксанці
Із калини снігурі.

Ой, летить сніжок, летить,
Заміта дороги!
Ходять діти по снігу —
Загрузають ноги.
Снігу, білий сніжку!
Посипай доріжку.
Насип цілу гору
Біля цього двору.
А лопатки наші де?
Нащо їх сховали?
Та ж вони якраз на те,
Щоб сніг розгрібати.
Ой, летить сніжок, летить,
Пада на доріжки!
Та не глибоко тепер —
Не загрузнуть ніжки!

Ще вчора листячко кружляло
У золотавому танку.
На ранок враз зима настала
І свіжість принесла пянку.
І цей узкий та ніжний запах
Прийшов до мене уві сні.
А ранком кіт приніс на лапах
Пухнастий білий перший сніг!

До нас прийшла зима-чаклунка,
Засклила річку, як вікакое количество,
Намалювала візерунки,
Яких не бачив я в далеком прошлом.
А на моєму підвіконні
Вже тиждень, ніби жартома,
Горять жар-квіти у вазоні,
Яких не бачила зима.
Зима зустрілася із літом, —
Оце так диво! Навіть кіт
Целый сутки мурликав біля квітів
І обережно нюхав цвіт.

Аптечка на море для ребенка

Снігу, білий сніжку!
Посипай доріжку!
Насип цілу гору
Біля цього двору!
Тут діти маленькі
Гуляти раденькі,
У них голосочки,
Як срібні дзвіночки.

* * *
Ходить, ходить зима гаєм — білосніжка,
Килимочки простеляє по доріжках.
Беріз коси стрічками заплітає,
По ярочках з потічками розмовляє.
Ходить, ходить зима в полі, білосніжка,
Розклада в полях перини на ліжках.
Накрива дбайливо ниви в час негоди,
Щоби дремали без пригод озимі сходи.
Ходить зима то узбіччям, то в діброві,
То шелесне, то шепоче в чар-розмові.

Погас учора сутки —
Начав плакать Рік Старенький.
Сьогодні розсвіло —
Сміється Молоденький.
Старенького нам жаль,
А плакать не годиться,
Бо Молоденький Рік
Почне на нас свариться.

Білі мухи налетіли, —
Все подвіря стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
- Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! —
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху,
Щоб впіймати білу муху,
А на данный момент їм усім
Змайстрував старий Максим.

Я обожаю радостей ранок
Холоднючої зими,
Як на двір, на стіни, ґанок
І на шлях за преступникітьми
Упаде із неба промінь,
Дим повється з димарів.
На току підніме гомін
Зграя галок і граків.
Сніг ясним кришталем блище,
Лютий мороз допікакое количество;
Сонце вгору плине вище,
Та не гріє здалека.

Дід Холод по лісі йшов,
Під кушем гриба знайшов.
Брав за ніжку так і сяк —
Не подужає ніяк.
Окуляри дід надів,
Подививсь і аж присів:
— Та який же це грибок?
Це ж засніжений пеньок!

Сипле, сипле, сипле сніг.
Мов метелики сріблисті,
Сніжинки біленькі, чисті
Негромко стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Негромко, легко і спроквола
Покриває все довкола,
Ні стежок, ані доріг
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Все присипав — доли, гори,
Вже ввесь світ — мов біле море,
Біле море без доріг.
Сипле, сипле, сипле сніг.

Всі річки тепер в обнові,
Біле скло над бережком.
Ходить грудень по діброві,
Застеляє світ сніжком.
Вишні в інею розквітли,
В білих шубах всі дубки.

Позирають ночі світлі
В розмальовані шибки.
Є вже саночки новенькі,
Є оптималені ковзани.
А холод радостей дзенька,
Налітає з далини!
І така привітна й люба
Тиша білої зими.
І в кімнаті тепла неотёсанна,
Й нові книги на столі.

Ось послухай, завірюхо,
Не лютуй, не злись, не вий!
Хай зайча, укрившись вухом,
Сон побачить морквяний.
Хай зайча у морквяному
Уві сні забуде ужас.
Завірюхо, йди додому,
Поки ще видніє шлях!
А я негромко колискову
Про ялиночку святкову
Заспіваю діткам всім.
Ось лише зберу по слову
У торбинку колядкову —
І зайду у кожний дім!

Баба, баба, баба,
Баба снігова.
З гірки позирає
Начебто жива.
Очі — як вуглини
І морквяний ніс.
Зайчик як побачив —
Дременув у ліс.
Шапка із бляшанки,
Віник у руках.
Не лиш для зайчаток,
Для лисички — жах.
Всі тремтять від страху:
Звірі і птахи.
Тільки не опасаться
Раді малюки.
Всіх вона лякає
Баба снігова.
Діток потішає
Сніжна голова.
Сонечко пригріє,
Забринить трава,
Потече струмочком
Баба снігова.

Пада, пада
Сніг лапатий,
Стеле ковдру пухову.
Гей, хлопята,
Зліпим бабу снігову!
Ой як хороше надворі,
Вже в далеком прошлом так не було.
Біля двору
Снігу гори,
Можна взяти
Ще й санчата —
Не зїжджали ж бо в далеком прошлом!
А у хаті кіт вусатий
Сумно дивиться в вікно.

Пада, пада
Сніг на хати,
Це до нас прийшла зима,
Кіт би теж пішов гуляти,
Та санчат ось, бач, нема.
Ой ти, коте,
Наш воркоте,
Не журися, далебі:
Завтра зранку зробим санки, -
Буде радостно й тобі!

Ой, летять, летять сніжинки
На будинки, на ялинки,
На дороги, на поля —
Біла-біла вся земля!
Сніг лапатий, сніговій

Здрастуй, свято — Рік Новий!
Вийшов Дід Холод з хатинки,
Зупинивсь біля ялинки,
Нас чекає на сніжку
В срібно-білім кожушку.

У вогнях ялинка сяє,
А Снігуронька співає:
— Люба зимонько-зима!
Веселіш, як ти, нема!

Ми в небі народилися,
Сніжиночки мелокі,
А нині ми спустилися
До рідної землі.

Веселими, грайливими
Літаєм навкруги
І стелем білі килими
На поле, на луги.
Хай живиться водицею
Вся матінка-земля,
Щоб буйною пшеницею
Прослалися поля.

Дід Холод засніжений,
Руки крижані,
У віконце стукає:
— Відчиніть мені!
Та впустіть погрітися,
Хоч біля дверей
Бачу, вам тут радостно!
Скільки тут дітей!
Ох, якби на вулиці
Я їх упіймав!
Ніжки поморозив би,
Щічки пощипав!
А то, бач, за стінами
У теплі сидять
І пороздягалися,
Та ще й цвірінчать.

Височенько чи близенько,
В кожушку чи в шубі —
Умостився Морозенко
На столітнім дубі.
Раз дихнув — і облетіли
Жолуді доспілі.
Ще дихнув — і задзвеніли
Віти посивілі.
Потім дмухав без угаву
І з гори, і з долу,
Шарпав крону кучеряву
Зовсім охололу.
Після хуги снігової
Голо в лісі й в лузі.
Тільки дуб стоїть, як воїн,
В листяній кольчузі.

Пролітають біленькі сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?

Вже здається, що ніби й спіймаю,
А відкрию долоню: нема!
Лиш водичка з долоні стікає.
Лиш водичка в долоні сама.
Каже мама здивовано доні:
— А чи знаєш, чому це так є?
Бо у тебе тепленька долоня,
А сніжок від тепла розтає.
І помислила доня хвилинку,
Рукавичку наділа свою.
— Мамо, — каже, — тепер я сніжинку
Вже напевно, напевно, зловлю!

Дорожний майстер грудень
Мости будує всюди,
Вкриває ріки кригою,
Воює із відлигою:
Дороги підморожує
Ще й снігом припорошує,
Щоб на дзвінких санчатах
Новому року мчати.

А метелиця
Полем стелиться,
Долом падає
Сива тьма
То з-за лісу,
Наче з кріса,
Вдарила полумям
Білим зима.
І як зойкнуло
Сніговертями,
Та на радість,
Та на добро
Цвітом інею
Сад обсіяний.
Там є господарем
Дід Холод.
А метелиця
Долом стелиться,
Перекочує через яр
Усміхаючись,
Роздуваючи
Біле полумя
Аж до хмар!

Понад луки, ліс і поле
Пролітає трійка коней
І карета кришталева,
В ній красуня-королева.

Поспішає ця чаклунка,
Бо везе усім дарунки.
Для хлопяток і дівчаток —
Сніжну гірку для санчаток,
Для зайчаток — шубки нові,
Ведмежаткам — колискові.

В діаманти й самоцвіти
Заплела вербові віти.
Сипле срібло на ялини,
Стеле килим на долини.

В дитсадку на шибках вікон
Змалювала диво-квіти,
Що ніде таких нема.
Це до нас прийшла зима!

Зима казково біла
Впрягла Чумацький шлях
І все навкруг встелила,
Змінила на очах!

Сніжинки вирізала
І сіяла целый час.
Казкові діаманти
Розсипала для нас.

Ще й пензликом чарівним
Водила по шибках,
Де розквітали дивні
Метелики в казках.

Місточок старовинний —
В далекому кутку
І квіточки чарівні
В забутому садку!

Бурульки, як дарунки,
Розвішала зима.
Казковим візерунком
Милується сама!

В ніч новорічну
Падає сніг,
Вдома лунає
Радісний сміх.

В небі кружляють
Зірки золоті,
Наче танцюють
В напівзабутті.

Срібна ялинка
Голками тремтить.
Свята чекає —
Ні хвильки не спить!

Бо о дванадцятій
Гість дорогий
Прийде в оселю —
Рік молодий!

Щастя з собою
Цей гість принесе.
Року новому
Радіє усе!

Аптечка на море для ребенка

Звідкись гості налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.

Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі
Де взялась радостна зграя,
Жарогруді снігурі.

Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки
На городах мак рожевий
Так заквітчує грядки.

Нагло враз табун крилатий
Небезпечне щось зачув,
Вгору знявсь, і дуб гіллястий
В кущ троянди обернувсь.

Ще хвилина, і, як в казці,
Враз розсипались квітки,
І за вітром над снігами
Полетіли снігурі.

За віконцем заметілі
Розкидають віхті білі —
На стежинці, на ялинці,
На Оленчиній хустинці!

На пухнастий килимок,
Що укрив горбки й лісок,
Налаштовують санчата
І дівчатка, і хлопята.

Щічки в нашої Дарини
Наче ягідки калини,
Оченятка у діток
Яскравіші від зірок.

Снігурів барвиста зграя,
Мов ліхтарики засяє.
Галас, сміх, радостна гра —
Дітки, що то за пора?

Понад луки, ліс і поле
Пролітає трійка коней
І карета кришталева,
В ній — красуня королева.

Поспішає ця чаклунка,
Бо везе усім дарунки.
Для хлопяток і дівчаток —
Сніжну гірку до санчаток.

Для зайчаток — шубки нові,
Ведмежатам — колискові.
В діаманти й самоцвіти
Заплела вербові віти.

Сипле срібло на ялини,
Стеле килимом долини
В дитсадку на шибках вікон
Змалювала диво-квіти,
Що ніде таких нема.

Це до нас прийшла зима.

Навкруги казкові шати –
Сиве плетиво гілок.
Спробуй зразу відгадати,
Де тут вяз, а де дубок.

Де калина, де шипшина,
Де черешенька мелка?
Все зима запорошила,
Запушила, замела.

Сидять над озером ялинки,
Як сестрички в сповитку,
Біла віхола хустинки
Їм зіткала нашвидку.

І березка – мов лілея –
В платі з ніжних пелюсток.
Замість бантика у неї –
З клена зірваний листок.

Статьи по теме